ЦI СЛОВА НАПИСАВ ХЛОПЧИНА, ЯКИЙ ЗАРАЗ НА ВIЙНI ЗАХИЩАЕ НАШУ КРАIНУ ВIД РАШИСТIВ...ДО СЛIЗ...
Я прийду з вiйни i гляну в очi
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповiм трiшки, що бачив я...
Кому надто зимно вночi, сильна спека днем,
Чекали задовго таксi, змокли пiд дощем,
Як ми боялись заснути, навiть на мить,
Вiд пострiлiв "градiв", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати пiд шум мiнометiв,
Чергували, щоб iншi "дрiмнули"... не в наметi...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де грiють лиш мрii i туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один пiдсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Нiхто i нiколи про це не говорив.
Найстрашнiше, до чого там звикаеш,
Це, що кожного дня когось втрачаеш..
I не знаеш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не героi, як ви говорите...
Тут люди дурiють, стають душевно - хворими...
Це все вiд вiйни... вiд великого горя,
Але бiльшiсть - сильна. Сильнiша кровi i болю...
Ми тут, бо ВИ там маете жити у спокоi,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
I навiть, коли я лежу в окопi,
Нiколи не думаю про могилу...
Я мрiю про дiм, про роботу, сiм'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собi зла.

• 
• 
•