Треба заклеїти вікна на зиму. Щоб задихнутися в собі - своему домі. Заклеїти й двері. Щоб він в них ніколи не проник. Треба щось робити. А то заходить. Дзвонить. Так, каже, треба ж інколи дзвонити. Почути хочу і все таке. Та пішов ти!!...
Я зновубоюся завтрашнього дня, знову боюся покидати "сьогодні". Хоча "сьогодні" живе до самої нашої смерті. Просто воно дико егоїстичне і пракне всієї до крхти нашої уваги...
- Ти завжди така ідеальна, чи тільки на початку?
- Ну.. почуття обов"язку в мене пвністю відсутнє, тож усе що роблю - мої найщиріші устремління...
-Сьогодні любиш, завтра ні? Вона промовчала...Тож дійсно була правда.Але правда передчасна й несмачна. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча.. його буде шкода..
Вона бачила як він страждав і нудився і дратувалася ще більше... Їй було мало його, так мало...
Яка патетика...


[I][SIZE=-1] Ірена Карпа. 50 хвилин трави. Коли помре твоя краса.[/SIZE][/I]

• 
• 
•